Google Website Translator Gadget

вівторок, 15 червня 2010 р.

Психологія бунту Підгорецьких монахів

Як психолог, аналізуючи буклети Підгорецьких монахів, бачу в них наявність такого психологічного механізму як проекція, що означає несвідоме приписування своїх думок, переживань, витіснених мотивів і рис характеру іншим людям. Кожен раз, коли автори цих буклетів додумують та дописують думки інших людей, вони проектують свої власні думки.

Наприклад, автори в “Листи з УА 9/2008”, ст. 16, цитуючи інтерв’ю Кардинала Гузара, висловлюють своє приховане бажання очорнити Блаженнішого Любомира в наступний спосіб: “Світський журналіст мабуть би запитав його на завершення: “А ви, Кардинале, не є також гомосексуалістом?” Але ж журналіст цього не питав!

Проекція є закономірним етапом розвитку стосунків між людьми. Проте, якщо людина застрягає на цьому етапі та постійно проектує, це означає, що вона не сприймає реальний світ таким, яким він є, а бачить свій світ, котрий вона самостійно спроектувала і котрий не відповідає дійсності. Такій людині є необхідною психологічна допомога.

Автори буклетів бачать те, що хочуть бачити, щоб підтвердити свою думку, або спотворюють інформацію таким чином, щоб переконати інших в своїй правоті: відповідь Блаженнішого Любомира в інтерв’ю на тему реінкарнації: “Ми не признаємо цього. Раз людина народилась, має, так сказати, одну пробу – це кінець”, авторами трактується як те, що Патріарх “ясно і однозначно реінкарнацію не відкидає, але її де-факто схвалює” (“Листи з УА 9/2008”, ст. 33) (і таких прикладів багато).

Можливо, вони витісняють справжню реальність ще й тому, що їм страшенно хочеться вірити в те, що вони роблять корисну справу, тобто вони витісняють всі ті факти, котрі можуть ці їхні уявлення похитнути чи розбити.

Крім цього, помітною є наявність в цих людей такої риси характеру, як ригідність, що означає неготовність до змін, неготовність приймати зміни, котрі приносить час та миритися з ними. В даному випадку – це є неготовність приймати зміни, котрі відбуваються у Церкві.

Ці люди говорять про те, що вони “мають Духа Святого”, “є свідками і апостолами Христовими”, “вносять Боже життя” (“Листи з УА 13/2008”), але їхні дії ніяк не відповідають тому, що вчить Святе Письмо, а саме, покірній поведінці, братній любові, неочорнюванню.

Водночас, вони говорять самозаперечуючі речі, їхня думка в одній статті суперечить думці в іншій статті і т. ін. В такому разі, або вони намагаються обманути людей, не дуже вміло раціоналізуючи свої дії, або ж вони щиро вірять в те, що спасають Церкву і тому несвідомо раціоналізують свої вчинки самі для себе, для того, щоб виправдати себе у власних очах. Раціоналізація – форма психологічного захисту. Раціональне, розумне пояснення своїх вчинків, котрі насправді зумовлені ірраціональними мотивами, котрі соціально чи особистісно неприйнятні.

Якщо вони обманюють, то для чого? Якою мотивацією вони керуються? За всіма цими діями стоїть прагнення до влади та егоцентризм. Тоді для нас зрозумілими стають їхні дії та вчинки. В такому випадку вони раціоналізують свідомо і роблять це для оправдання себе в очах інших.

Якщо вони вірять в те, що вони справді чинять правильно і добре, то в такому випадку свої вчинки вони раціоналізують підсвідомо, для того, щоб виправдати себе у власних очах, щоб запобігти виникненню внутрішнього конфлікту.

Свої нібито свячення вони раціоналізують наступним чином: “Признаємо, що ми переступили літеру сучасного церковного права ККСЦ, яке не дозволяє свячень єпископів без дозволу Святішого Отця… Причиною наших таємних свячень є злочини церковних ієрархів, які створили антихристівську систему всередині УГКЦ і діють проти лінії Святішого Отця” (“Листи з УА 12/2008”, ст. 5). Вже не кажучи про те, що в моральному богослов’ї Католицької Церкви мета НІКОЛИ не оправдовує засобів.

Не можна не зауважити дуже яскраву позицію авторів цих буклетів стосовно їхньої правильності, непомильності, вибраності: “Судді (Патріаршого Трибуналу) або не знають Божий закон, або перекручують справедливість на замовлення згори. Або ж, що є найгірше, єпископи і їх судді так розуміють католицьку віру! Тоді не дивно, що проти нас воюють, бо ми захищаємо правдиву католицьку і біблійну віру” (“Листи з УА 12/2008”, ст. 9).

Їхня позиція автоматично ставить всіх інших єпископів, Апостольський Престіл (папські декастерії), Кардинала Л. Сандрі, священиків, монахів, монахинь, семінаристів, студентів-богословів в позицію негації. В “Листи з УА 13/2008”, ст. 7, автори буклетів пишуть про себе та про інших єпископів УГКЦ таким чином: “Ми вносимо Боже життя, вони – смерть. Ми проповідуємо Євангеліє, вони – фальшиве. Ми відстоюємо апостольську традицію, вони – нищать традицію. Ми маємо духа ортодоксії, вони – духа Нью Ейдж. Ми ведемо на дорогу життя і вічного спасіння, вони ведуть на дорогу смерті і до вічної загибелі. Ми виступаємо відкрито, вони скрито, ми щиро, вони підступно. Ми є свідками і апостолами Христовими; вони не є апостолами, але виявилося, що брехунами. Це негативне стосується єпископів УГКЦ, якщо вони творять єдність з апостатом кард. Л. Гузаром і якщо вони від нього прилюдно не відділились”.

Вони знецінюють досвід та мудрість інших, вважають, що лише вони знають істину, вважають інших недостойними себе (Церква колись вже мала такий неприємний досвід і окреслила його терміном “ексклюзивізм”). Крім того, помітним є неприйняття та заперечення будь-якої критики інших щодо себе (одна з психологічних ознак сект). Якщо такий стан речей продовжуватиметься тривалий час, то існує небезпека виникнення параної, а саме манії величі — різновид параної, при котрій хворий вважає себе великою, значною фігурою, інколи навіть конкретною історичною особистістю.


Ольга Барабаш, психолог
факультет філософії
Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника



http://stryi.ugcc.org.ua

Немає коментарів:

Дописати коментар

Примітка: лише член цього блогу може опублікувати коментар.